Сторінка 1 з 7
1 Вступ
Сучасні сім’ї стикаються з багатьма проблемами у побудові здорових стосунків, мотивації членів сім’ї до особистісного розвитку та формуванні корисних звичок. У цифрову епоху з’являється все більше інструментів, які підтримують психосоціальний розвиток дітей та дорослих, використовуючи психологічні теорії та технології для формування позитивного ставлення та поведінкових моделей.
Додаток im2be розроблений як інструмент для підтримки процесів формування звичок, взаємовідносин і саморозвитку. Він спирається на психологічні теорії розвитку людини, включаючи психосоціальну теорію розвитку Еріка Еріксона (Erikson, 1950, 1963) та когнітивно-поведінкову психотерапію (Beck, 1976), щоб надати користувачам мотиваційну систему, засновану на завданнях, винагородах та механізмах підтримки особистого розвитку.
2 Теоретичний вступ
Психосоціальний розвиток дітей шкільного віку є фундаментальним етапом у формуванні їхніх особистісних і соціальних компетенцій, які визначатимуть їхнє функціонування в подальшому житті. Це дослідження зосереджене на аналізі двох важливих теоретичних і практичних перспектив, що сприяють гармонійному розвитку дітей у віці 7-12 років: психосоціальної теорії розвитку Еріка Еріксона та когнітивно-поведінкової психотерапії (КПТ).
Згідно з Еріксоном, період між 7 і 12 роками характеризується ключовою кризою розвитку, яка називається “Зайнятість проти почуття неповноцінності”. Це час, коли діти набувають впевненості у власній здатності до ефективної діяльності, формують почуття компетентності та розвивають мотивацію до прийняття викликів. Позитивне розв’язання цієї кризи призводить до розвитку чесноти компетентності, необхідної для здорового функціонування особистості в суспільстві.
Паралельно когнітивно-поведінкова психотерапія надає емпірично підтверджені інструменти для підтримки розвитку адаптивного мислення та поведінкових моделей у дітей. Зосереджуючись на взаємозв’язку між думками, емоціями та поведінкою, КПТ пропонує методики, які можна адаптувати до потреб розвитку дітей шкільного віку, підтримуючи процес розбудови психічної стійкості, формування здорових звичок та розвитку саморегуляції.
У цьому документі представлені результати досліджень, що вказують на ключові
аспекти батьківства для позитивного переходу через кризу розвитку, а також потенціал технік КПТ для застосування в процесі підтримки здорового психосоціального розвитку дітей шкільного віку.
2.1 Психосоціальна теорія розвитку Еріка Еріксона
Еріксон (1950, 1963) виділив вісім стадій психосоціального розвитку, на яких люди стикаються зі специфічними кризами, що впливають на їхню ідентичність та соціальне функціонування. Кожна з цих стадій пов’язана зі специфічними проблемами, вирішення яких веде до подальшого здорового розвитку особистості. На кожній стадії людина стикається зі специфічною психосоціальною кризою, позитивне вирішення якої призводить до розвитку певної чесноти – під якою розуміють стійку схильність характеру або специфічну психологічну силу, що дозволяє людині ефективно функціонувати в суспільстві; або силу его – визначену Еріксоном як здатність людини зберігати узгодженість і цілісність своєї ідентичності перед обличчям викликів і труднощів у житті.
Для цілей цього дослідження ключовою з точки зору освітніх та підтримуючих втручань видається IV стадія, яку психосоціальна теорія розвитку визначає як “зайнятість”: “Зайнятість проти почуття неповноцінності”. Це період між 7 та 12 роками. У цей час дитина розвиває чесноту компетентності, що розуміється як віра у власну здатність ефективно діяти та досягати успіху в різних сферах життя. Дитина дізнається, що її зусилля призводять до успіху, що підвищує її самооцінку. Однак, якщо вона зазнає невдач без підтримки з боку оточуючих, у неї може розвинутися почуття неповноцінності і вона може відмовитися від викликів (Erikson, 1963).
У цей період дуже важливо (1) Розвиток почуття компетентності – шляхом виконання завдань, набуття навичок та досягнення успіху. (2) Розвиток незалежності – діти вчаться брати на себе відповідальність за свої дії. (3) Соціальна оцінка – усвідомлення своїх здібностей у порівнянні з однолітками. Батьки, вчителі та оточення відіграють важливу роль у розвитку позитивної самооцінки дитини. Підтримка, мотивація та заохочення зусиль допомагають сформувати внутрішню мотивацію до навчання та розвитку.
Нижче наведено дослідження, яке вказує на ключові аспекти виховання для позитивного проходження кризи розвитку “Зайнятість vs Почуття неповноцінності”.
2.1.1 Важливість домашнього середовища для розвитку працьовитості.
Дослідження Діани Баумрінд (Diana Baumrind, 1991) показує, що те, як батьки
виховують своїх дітей, суттєво впливає на їхню здатність розвивати працьовитість. Авторитарний стиль виховання, що поєднує високі вимоги з високим рівнем підтримки та емоційного тепла, є найефективнішим у підтримці розвитку компетентності дитини. Батьки, які використовують цей стиль, чітко висловлюють свої очікування, демонструючи при цьому розуміння труднощів дитини і допомагаючи їй їх подолати (Darling & Steinberg, 1993).
Домашня атмосфера діє як безпечна база, з якої дитина може йти на когнітивний ризик і досліджувати нові сфери діяльності (Ainsworth et al., 1978). Коли сімейне середовище забезпечує баланс викликів і підтримки, дитина вчиться докладати зусиль, бути наполегливою і справлятися з перешкодами (Grolnick & Ryan, 1989).
