Сторінка 1 з 2
Як автор цієї історії та засновник того, що згодом стало Im2be®, мені вже за 70. Найяскравіші та найрозвитковіші спогади з початкової школи — це полювання й риболовля з моїм дідом-теслею Джо та праця на молочній фермі з дідом Джеком у північній Міннесоті.
Пізніше життя звелося в повне коло — ми з родиною оселилися на невеликій фермі у Старому Заколлі під Варшавою, Польща, де й виховували нашого сина Бенджаміна. Там були риба, кури, собаки, коти й коні.
Одразу скажу: якщо зв’язок між матерями та синами у майбутньому буде зруйновано, якщо матері втратять свої ореоли в очах синів — усе буде втрачено. Моя мама Ромел, строга й любляча бабуся, намагалася проїхатися верхи на нашому коні незадовго до своєї смерті. Її здатність говорити прямо й ділитися простою мудрістю — втрачена назавжди.
Мій батько Том одночасно працював на трьох роботах, щоби забезпечити життя для нас шістьох у передмісті Міннеаполіса. Він і обидва діди створили міцні родини, були одружені до останнього подиху й працювали до тих пір, поки могли стояти на власних ногах.
Маючи такий класичний старт в американській мрії, я став першим із роду Герісів, хто здобув вищу освіту — завдяки численним стипендіям. Спочатку ступінь з психології в Університеті Міннесоти, а згодом MBA у Гарвардській бізнес-школі. Здавалося б, далі мала б бути казка — але це не так.
Це моя історія — і серцевина тієї віри, яку ми вклали в Im2be®: ВІРА В СІМ’Ю.
Я доклав максимум зусиль, щоби створити продукт і сервіс, які особисто мені були потрібні — і залишаються потрібними. Я шукав спосіб більш позитивно й ефективно взаємодіяти з моєю власною складною й розширеною родиною.
Протягом мого життя змінилося надто багато речей. Як я не раз повторюю — і як ви знайдете у багатьох наших матеріалах — ми не нав’язуємо жодної ідеології, релігії чи філософії у нашій підтримці родини. Я намагаюся бути простим і не зачіпати тем, які можуть поляризувати.
За мого життя маскулінність почали вважати «токсичною». Людей — жінок, чоловіків, дітей — «звільнили» від принципів стосунків і відповідальності, які, як мені здається, виникли не випадково, а були результатом інтелектуального дизайну. Неможливо заперечити, що людство еволюційно створило сімейні й громадські структури, які забезпечили виживання найсильніших. Якщо древня людина прокидалася одна в темному лісі, без родини й племені — вона була приречена.
Мої власні експерименти з «новими правилами» не дуже вдалися. Як Ілон Маск чи Дональд Трамп, я був одружений тричі. І кожного разу — розлучення. Це не тільки західне явище. У січні 2025 року я провів вечір у готелі біля Святої Софії у Стамбулі з двома курдськими біженцями. Утрьох ми мали 9 шлюбів і 8 розлучень — і всі можливі варіанти батьківства.
Серед вас, хто читає це, я сподіваюся, принаймні половина — жінки. Але я можу свідчити тільки як чоловік. І коли ви згадаєте власну історію й подумаєте про своє родинне майбутнє, то згадаєте не лише про любов, а й про розбиті стосунки, безпорадних дітей, які виросли й стали безнадійними дорослими.
Як новонавернений католик, я працюю над кращим майбутнім для родин — з покори, з обов’язку, як своєї місії та як спокути. Багато учасників нашої команди, впродовж багатьох років, молилися, щоб наша праця допомогла уникнути розбитих, безповоротно втрачених стосунків — і збережених життів тих, кого ви любите.
19 липня 2003 року: Моя особиста й духовна подорож, яка зрештою привела до запуску Im2be® 7.0, почалася серйозно того ранку, коли блискавка влучила у старий дуб із подвійним стовбуром, що ріс у нашому дворі. Це була субота, я пив пиво й сперечався про роботу з дружиною просто на подвір’ї. Небо раптово потемніло, вітер піднявся, і одиночний спалах блискавки вдарив у дерево за 20 метрів від нас.
Якщо ви ніколи не переживали щось подібне — важко описати, яке це було світло й який звук. Наш пес Лакі, прив’язаний до металевого стовпа біля дерева, вистрілив у повітря від електричного розряду, вдарився об землю й вижив. З неба посипались гілки й листя, а потім усе миттєво заспокоїлося.
Сьогодні цей дуб — ми його називаємо «Дерево шлюбу» — щодня нагадує мені про той момент. Одна його половина — мертва, збережена як попередження. Інша — жива, як обіцянка.
